Ты где-то далеко. А я конечно рядом,
Ты смотришь на других, я- на тебя смотрю,
Прохожих тысячи, и ты меня не замечаешь,
Ни в грош не ставишь , милый, ты любовь мою!
Я знаю, что прошёл ты муки ада,
Что мерзостью людской по горло сыт уже,
И смотришь на меня, как будто я чужая!
Ты думаешь о том, чтобы уйти скорей!
Но ты не знаешь сам, однажды, засыпая,
Томясь в ночной тоске, вдруг вспомнишь ты меня,
И нежность той любви, что я к тебе питаю,
Вольется в один миг, в твой одинокий мир.
И ты увидишь вдруг, как ярко светят звезды,
Как светятся они, потухшие давно.
И ты полюбишь так, что все на свете бросишь,
Что бы любить одну, на свете- лишь меня!
И мы увидим рай дарованный нам Богом,
Тот рай что на земле, известен лишь двоим!
И мы забудем все, что было до и после,
И к Богу навсегда, сливаясь, воспарим!
…Как сумрачен тот день. В котором тебя нету,
Тускнет все вокруг, когда уходишь ты,
Но ты не знаешь сам, что все твои вопросы,
Господь уже решил, чтоб рядом были мы!
Я знаю наперёд, мы точно будем вместе,
Мы всё с тобой пройдём, храня нашу любовь!
Прошу: «Только поверь!», хоть это и не просто,
И Жезл в руке простри, когда приду к тебе!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
